Екологічні методи боротьби з вароатозом

Стаття опублікована у журналі «Бджоляр» №9 за 2013 рік. 

Сайт: bjolar.com.ua/

 

Вароатоз бджіл викликає кліщ Varoa destructor. У Європі ця хвороба поширилася у 1980–1985 роках. Самки кліща, паразитуючи на дорослих бджолах, спричиняють їхнє ослаблення, що у свою чергу негативно відбивається на моториці бджіл. В уражених кліщем сім’ях знижується льотна діяльність і, відповідно, зменшується медопродуктивність. Кліщі, які паразитують на бджолиному розплоді, спричиняють істотні зміни у його метаморфозі, через це з комірок виходять неповноцінні бджоли. Таких бджіл через кілька днів з вулика  усувають здорові бджоли. Якщо інвазія кліща є дуже велика, то бувають випадки, коли бджолині личинки гинуть безпосередньо у запечатаних комірках.

Незначне ураження кліщем вароа не спричиняє значного ослаблення сили сім’ї і суттєвого зменшення її медпродуктивності. Присутність навіть кількасот самок кліща у сім’ї в літній період не впливає на її продуктивність. Тому бджоляр пізно помічає симптоми хвороби і, відповідно, пізно розпочинає противароатозні обробки. Тоді кліщі швидко розмножуються, наприклад, якщо у сім’ї є 100 кліщів вароа, то на другий рік їх буде понад 1500, а на третій рік їхня популяція зросте до 12000 особин. І вже тоді чітко виявлятимуться ознаки ураження вароатозом: ослаблення сім’ї, наявність перед льотком робочих бджіл з недорозвинутими крилами та зменшеною масою тіла. Ураженість пасіки вароатозом, а також ефективність застосованих противароатозних препаратів бджоляр може визначити за допомогою контролю осипу кліщів. Щоб мати повну інформацію про ураженість бджіл вароатозом та ефективність застосованих ветеринарних препаратів, пасічник повинен проконтролювати осип кліща у 20% сімей на пасіці або у кожній 5-й сім’ї. Якщо пасіка невелика (5–10 сімей), такий контроль варто робити у кожній сім’ї.

Визначення закліщеності на пасіці варто виконувати тричі на рік. Перший раз підраховують кліщів у зимовому підморі, бо частина популяції кліща взимку гине своєю смертю і падає донизу. Їхні тільця добре видно на дні вулика поміж іншого сміття життєдіяльності сім’ї (кристаликів цукру, шматочків воску тощо). Пасічники, які використовують на своїх пасіках корпусні вулики зі знімними денами, на мають проблем з підрахунком кліщів у зимовому осипі бджіл. Натомість у вуликах-лежаках відбирання зимового підмору є дещо трудомістким. Підмор із вуликовим сміттям кожного вулика пересівають через сито з вічком 3–4 мм на паперовий аркуш. Це сміття, залежно від того, на яких щільниках зимували бджоли, буває або світло-жовтим, або темно-коричневим. Потім за допомогою лупи у гарно освітленому приміщенні пасічник підраховує кількість мертвих самок кліща вароа. Упродовж зими природна смертність серед кліщів вароа становить близько 10–30%. Якщо у пересіяному зимовому смітті пасічник виявить декілька тілець кліщів, то це свідчить про низьку ураженість сім’ї вароатозом. Коли тілець кліща буде кілька десятків, вважають, що ураженість сім’ї вароатозом є середня, а якщо кілька сотень – сильна. Якщо прийняти до уваги, що взимку природною смертю гине 10–30% кліщів а в зимовому осипі виявлене 100 кліщів, то навесні у сім’ї ще перебуває близько 300–900 паразитів. А така закліщеність сім’ї вимагає вживання невідкладних лікувальних заходів одразу навесні ще до першого відкачування меду.

Другий раз оцінюють закліщеність сім’ї влітку (наприкінці липня або на початку серпня) після зпроведення заходів зі зменшення інвазії кліща вароа. Оцінити ступінь закліщеності сім’ї можна підраховуючи середньодобовий осип кліща в останніх двох тижнях липня. Для отримання точних даних щодо ступеня закліщеності сім’ї, у вулик вставляють спеціальні кліщовловлювальні сітки або денні пилковловлювачі. Раз на тиждень пасічник виймає вкладку з вулика і рахує добовий осип мертвих кліщів. Якщо він становить 5 кліщів або більше, то це свідчить про сильне ураження сім’ї вароатозом. Тому пасічник восени повинен якнайшвидше розпочати противароатозні обробки, бо в цей період у сім’ї вже буде близько 3–4 тисяч кліщів. Ці дані наведено для сімей, які мають розплід. У сім’ях, які не мають розплоду, середньодобовий осип кліща повинен становити не більше ніж 0,5 кліща на добу. Якщо осип кліща є більший, то противароатозні обробки розпочинають виконувати одразу після останнього відкачування меду. Третій раз осип кліща контролюють наприкінці вересня – на початку жовтня так, як описано вище.

Закліщеність сім’ї можна визначити розпечатавши трутневий розплід. Вийнявши трутневу личинку з комірки, рахують кількість кліщів, які на ній перебувають. Також пвідраховують кліщів, які перебувають безпосередньо у комірці. Найрідше для визначення закліщеності використовують такий метод, коли щіткою змітають бджіл з рамок з відкритим розплодом, потім їх заморожують, пізніше їх ополіскують водою і, відціджуючи через сита, підраховують самок кліщів, визначаючи скільки їх припадає на одну бджолу.

На екологічних пасіках заборонено застосування антибіотиків і сульфаніламідів. Тільки в тих випадках, коли сім’ї сильно уражені, можна використати фармакологічні ветеринарні препарати, строго дотримуючись інструкцій та рецептури. В інших випадках на екологічних пасіках використовують препарати рослинного або гомеопатичного походження. Також можна використовувати мурашину, молочну, оцтову та щавлеву кислоти, ментолову, евкаліптову чи камфорну олійки. Якщо під час весняного контролю закліщеності сім’ї пасічник виявив, що вона не висока, то потрібно виконати дві обробки ефірними олійками – літню і осінню. А для сильно закліщених сімей потрібно провести ще й весняну обробку. Для весняних та літніх обробок можна використати ефірні олійки (евкаліптову, ментолову, камфорну). Всередину вулика уміщують невеличкі шматки картону (4х7 см) або невеличкі губки, на які накапують декілька крапель олійок. Олійки можна використовувати одного виду або змішуючи декілька їхніх видів. Після випарування олійок (на 7-й день) повторно їх вносять у вулик. Загалом олійками потрібно обробити кожну сім’ю тричі, щоб охопити весь цикл розвитку робочої бджоли (21 день). Використання ефірних олійок має певні вади. Пасічник повинен зменшити льотки, щоб запобігти крадіжкам, у деяких сім’ях можуть пропасти матки. Також певна кількість ефірних олійок може потрапити до меду, тому шматки картону та губки після закінчення обробок обов’язково необхідно видалити з вулика.

Правильне застосування органічних кислот запобігає їхньому потраплянню у продукти бджільництва, тому їх можна застосовувати на екологічних пасіках. Проте противароотозні обробки кислотами потрібно проводити чітко за інструкцією, щоб не нанести шкоди як бджолам, так і пасічнику, який їх виконує.

Мурашина кислота є натуральним складником, який є присутнім у меді. Проте надлишкові кількості кислоти (вище ніж 150 мг/кг меду) визначаються лабораторіями. Тому під час весняних обробок потрібно забрати з вулика дозатори з кислотою щонайпізніше за два тижні до початку товарного взятку.

Пари мурашиної кислоти є важчі від повітря, тому наповнювати ємкості-дозатори потрібно на відкритому повітрі, використовуючи засоби індивідуального захисту. Обов’язково пасічник повинен мати окуляри, гумові рукавички та респіратор. Мурашину кислоту продають у концентрації 83% або 65%. Найліпше для бджільництва використовувати кислоту концентрацією 65%.

Ефективність мурашиної кислоти при боротьбі з вароатозом залежить від кількості випаруваної кислоти у бджолосім’ї. Для отримання добрих результатів за добу повинно випаруватися 7–10 г кислоти на один корпус вулика. Мурашина кислота пошкоджує дихальний апарат кліща вароа і він гине. До цього часу не виявлено резистентності кліща на мурашину кислоту. Під час обробки льоток має бути повністю відкритий, а температура зовнішнього середовище не повинна бути вища за +25ОС і не нижча ніж +12ОС.

Мурашина кислота є єдиним препаратом, який проникає у запечатані комірки і там вбиває кліщів. Варто пам’ятати, що мурашина кислота може бути дуже токсична для бджіл під час її передозування чи за підвищення температури у вулику через слабку вентиляцію. Під час використання мурашиної кислоти бджоли можуть стати агресивними. Під час аплікації кислоти матки перестають відкладати яйця, а бджоли можуть викидати розплід. Такі прояви найчастіше відбуваються у слабких сім’ях.

Мурашину кислоту застосовують двічі. Перший раз – одразу після останнього відкачування меду. Обробку кислотою рекомендовано проводити тоді, коли осип кліща становить 5 і більше штук на добу. Тоді використовують слабший розчин кислоти (60–65%), в кількості 100 мл на один корпус вулика, а 180 мл на два корпуси використовують застосовуючи спеціальні дозатори-випаровувачі. Нагадаємо, що потрібно, щоб за добу на один корпус випарувалося 10 мл кислоти, а температура зовнішнього середовища не повинна перевищувати +25ОС. Ціллю цієї обробки є обмеження розмноження кліща в комірках з розплодом, з якого вийдуть бджоли, що підуть у зимівлю.

Другий раз обробку виконують наприкінці вересня – на початку жовтня після закінчення підгодівлі. Цей процес повинен тривати 10–12 днів. Температура зовнішнього середовища в цей час не повинна бути менша ніж +12ОС, бо кислота буде погано випаровуватися, а відповідно ефективність обробки зменшиться. Використовувати можна кислоту концентрацією 65% або, за температури нижчої ніж +20ОС концентрацією 83%. Після закінчення курсу лікування потрібно проконтролювати закліщеність сім’ї і, якщо потрібно, то повторити обробку. Якщо температура повітря буде менша ніж +12ОС, потрібно застосовувати молочну кислоту.

Для випаровування кислоти застосовують фабричні дозатори-випаровувачі. Перед встановленням у вулик їх потрібно охолодити у холодильнику. Можна також охолодити і саму кислоту. Річ у тому, що охолоджена кислота спочатку повільніше випаровується, а це не призводить до збільшення агресивності бджіл.

Павло Хорбінські, Агнєжка Войцік

«Pasieka» №2–3, 2012

 

Рейтинг
Рекомендовані товари
Підписка на новини!